Професійні мрійники

Для чого дитині потрібен садочок? Чи то батькам? І чи потрібен дитині дитячий садочок взагалі?

Всі ці питання позбавлені сенсу, якщо не враховувати соціальний контекст. Соціальний контекст – це масштабна історична сцена, посеред якої зростає маленька дитина. Післяреволюційний контекст, а саме – необхідність виховати Людину Комунальну, породив дуже специфічну масову систему дошкільної та шкільної освіти. Така система на той час стала справжнім проривом. Вона успішно функціонувала до розпаду Радянського Союзу і по інерції продовжує «тягнутися» й зараз. А от соціальний контекст – змінився.

Ми живемо у вік мінливого нестабільного середовища, де більше не існує нічого сталого, постійного. Вчорашні факти виявляються фейками. Ще вчора престижні професії - завтра безслідно зникнуть. Наука, бізнес, ком’юніті, технології знаходяться у безперервному русі, розвиваючись і змінюючись буквально кожного дня.

Футуристи передбачають, що через 20 років найбільш затребуваною на ринку стане «людина-гребінець» - той, хто володіє декількома різноплановими компетенціями одночасно. Спеціаліст, який вміє писати надихаючі тексти, робити вражаючі ілюстрації та спілкуватися з людьми, швидше отримає роботу, наприклад, HR, ніж просто вузькоспеціалізований випускник вишу, що має гарні оцінки та профільний досвід. Диплом, роки стажу, нагороди та звання – все це поступово нівелюється. Роботодавці все менше уваги приділяють формальним моментам в резюме та все більше – soft skills кандидатів. Чи здатен він нестандартно підійти до вирішення задачі? Чи може працювати в команді, знаходити спільну мову з бунтарями покоління Z? Якщо те, що завжди спрацьовувало – завтра перестане давати результати, чи зможе людина перелаштуватися, знайти нові способи, створити нові дієві схеми?

Поколінням, фокус навчання яких фіксувався на сумлінному дотримуванні інструкцій, зараз складно. І з ними складно. В мінливому середовищі не потрібно чекати інструкцій, тому що немає від кого. Потрібно шукати варіанти, помилятись, виносити корисне з невдалого досвіду і знову шукати варіанти.

Сучасний працедавець відчайдушно потребує інженерів думки, віртуозних майстрів, умілих тактиків, вдумливих стратегів. А не просто програмістів, юристів та економістів. Це інший ракурс, інший кут погляду, інший контекст, що потребує іншого підходу до освіти.

Так для чого ж потрібен дитячий садок?

Що необхідно людині майбутнього для успішного життя? Що потрібно розуміти перед тим, як віддати дитину до садочку?

Зв’язки. Нейронні зв’язки. І здатність мозку швидко утворювати і змінювати ці зв’язки. Вміння вчитися – важливіше, ніж знання. Вміння створювати – важливіше, ніж вміння відтворювати. Будівництво 4-річною дитиною «станції метро» з використанням коробки з-під взуття та вушних паличок дає в цьому сенсі більше, ніж запам’ятовування букв, цифр та вправності у ліпці ідеальної шаблонної білки. Щоб створити щось без чітких інструкцій та відпрацьованих алгоритмів – потрібно задіяти уяву та розвинути винахідливість. Кожного разу, стикаючись з нестандартною задачею, в якій не існує єдиного вірного рішення, мозок народжує нові нейро-маршрути. Коли дитина виконує малюнок 10 різними способами, чи 10 різними способами використовує в своїй діяльності стандартний предмет – в його свідомості формується 10 варіантів вирішення проблеми, 10 різних стратегій поведінки. Кожен спосіб дарує гордість відкриття та відчуття власної могутності, що надихає свторювати ще і ще. Таким чином ми формуємо універсальну базу для подальшого осягання премудростей науки, тонкощів мистецтва чи секретів бізнесу.

Якщо дитячий садок у синергії з батьками розвивають дитину на основі саме такого бачення – за її майбутнє можна не турбуватися. Ми не можемо точно сказати, у якій саме сфері малеча реалізує себе – стане музикантом, відомим архітектором, чи керівником відділу бухгалтерії, а можливо буде займатися проектною діяльністю у різних компаніях, подорожуючи світом, або ж виготовляти унікальні атмосферні речі з дерева у себе в майстерні. Наша робота – не заточити людину під престижну професію. Наша місія – виховати щасливу дитину, що не лише бачить альтернативи, але й має сміливість їх створювати самостійно.

В чому різниця підходу? Тут все просто.

Щоб виховати ідеального виконавця – орієнтуйте його на ідеально правильне виконання інструкції. Дитина – молодець, якщо точно ПЕРЕмалювала заданий шаблон.

Щоб виховати творця – менше вказуйте, більше запитуйте, дозволяйте пробувати, знаходити зухвалі рішення, порушувати правила.

Для прикладу, проста вправа.

Діти отримують незавершені малюнки з неясними обрисами разом із завданням дофантазувати, вигадати та довершити образ. Вони вдивляються в лист і їх мозок з маленького натяку вибудовує цілісну картину. Чим може бути це півколо? Нехай воно стане посмішкою принцеси чи перетвориться на космічний корабель, а далі – куди заведе уява. Звичайний малюнок стає для дитини цілою історією, яку вона придумає сама через конструювання унікальних образів. Раз за разом тренуючи даний тип мислення, мозок набуває тих же властивостей, які колись дозволили людині створили колесо, винайти електричну лампочку, полетіти в космос, побудувати хмарочоси чудернацьких форм.

Запропонуйте декілька таких завдань вашій дитині. Ми впевнені, ви будете здивовані цими фантазіями.