Індивідуальний підхід. Що це?

Зараз про індивідуальний підхід говорять на кожному кроці, проте незавжди зрозуміло, як ця теза реалізується на практиці. Питання індивідуального підходу стоїть особливо гостро. Одне діло описати на папері, в яких напрямках і як саме найбільш природовідповідно та ефективно викладач буде розвивати дитину, а зовсім інша річ – взяти і впровадити рекомендації в реальному навчально-виховальному процесі. Це непросто навіть при великому бажанні, а без бажання – тим паче. Останні роки в освітньому просторі постійно лунають заклики не рівняти всіх дітей однією міркою. Диференціальний підхід, свобода вибору, індивідуальна траєкторія! А придивитися уважніше – всі діти під лінієчку. Але ж діти різні! Загалом існує 4 типи учнів: діяч, мислитель, рефлектор та сенсор. Якщо діяч засвоює тільки ту інформацію, яку одразу ж використовує в житті, то мислитель любить колекціонувати знання. Сенсор буде головним активістом у будь-якому захоплюючому «движі», а рефлектор довго збиратиме дані, спостерігатиме, складатиме «пазл» у себе в голові, здаючись старшим «сірою мишею». Всі вони потенційно можуть стати успішними, якщо підійти до процесу правильно.

А що значить правильно? Правильно – це як?

  • Індивідуальний підхід потребує місця. Індивідуальний підхід потребує матеріально-технічної бази. Спробуйте впровадити альтернативу в одному тісному приміщенні, де одночасно знаходяться 30 галасливих дітей, і ваша мрія дуже скоро розіб’ється об скелі реальності. Якщо з навчальних матеріалів є тільки 2 пірамідки і 1 розмальовка – то можна далі не продовжувати. Прийшовши до "Країни Дитинства" – вас вразять просторі приміщення, велика територія на вулиці, наявність зонування. Все це дає можливість організувати підгрупи, даючи їм різні по змісту завдання. Навіть на звичайнісінькій вечірній прогулянці одні дітки на спеціальних килимках конструюють із Лего, інші бавляться у рольові ігри, а хтось активно проводить час в русі. Кожному своє. І для кожного організовується можливість це «своє» робити.
  • Індивідуальний підхід потребує «робочих рук». Знову повернемось в типову ситуацію: 30 дітей на 1 педагога. І якщо цей педагог – не багаторукий Шива, то диференційований підхід проблематичний. В наших групах до 18 дітей (в більшості – до 16) на 2 вихователів та 1 помічника вихователя. Це забезпечує реальну, фізичну можливість приділяти достатньо часу кожній дитині.
  • Індивідуальний підхід потребує розуміння, усвідомленості та внутрішньої свободи педагога. Усі ми різні: у нас різні потреби, різні мотиви, різні канали сприйняття інформації, різний темперамент, різний тип активності – фізичної і соціальної. А діти – тим паче різні. У кожного свій темп розвитку, свої особливості – це потрібно навчитися приймати. Ми постійно розвиваємо наших педагогів в психологічному сенсі. Вождь червоношкірих? Прекрасно! Головне – правильно направити бешкетливу енергію.
  • Індивідуальний підхід потребує широкого арсеналу педагогічних прийомів та методів. Можна провести аналогію з інструментами: якщо у майстра в наявності лише молоток, то будь-яку задачу він буде сприймати як цвях. Марно вимагати від такої людини філігранної роботи з тендітною скрипкою. Педагог – це майстер дитячих душ, і в нього також є свій інструментарій. Одну дитину можна заспокоїти, малюючи в повітрі дзен-кола, іншій потрібно давати відповідальні доручення, а ще іншим просто пострибати.

Збагачення педагогічної скриньки наших вихователів – один із головних пріоритетів роботи нашої команди (керівника та методиста закладу). Наші педагоги регулярно проходять як централізоване навчання від "Країни Дитинства" (соробан, казкотерапія, ейдетика, пісочна терапія тощо), так і внутрішнє навчання (від керівництва філії та психолога "Країни Дитинства").

Матеріал підготувала
керівник садочку Idea Kids (вул. Бучми, 5А)
Ольга Савицька